Відстеження активності може викликати тривогу і сором у користувачів

• Трекери можуть сприяти тривозі, сорому та розладам харчової поведінки у людей, які відстежують активність дуже уважно
• Фокус на кроках і «більше — краще» може спотворювати уявлення про корисний рух та ігнорувати силові тренування чи інші активності
• Автор радить розглядати відстеження як інформацію, а не інструкцію, та зазначає потребу в безпечніших налаштуваннях для різних користувачів

Багато людей у Великій Британії використовують застосунки, розумні годинники або носимі пристрої, щоб відстежувати фізичну активність. Такі трекери обіцяють допомогти бути «у формі», помічати закономірності та нагадувати, що рух не обов’язково має відбуватися лише в спортзалі.

Водночас у матеріалі йдеться, що самоконтроль змінює не лише поведінку, а й самовідчуття користувачів. Автор зазначає про зростання повідомлень про тривогу, сором і розлад харчової поведінки у людей, які відстежують активність дуже уважно.

Серед причин потенційної шкоди називають фокус на кроках. Ціль у 10 000 кроків пов’язують із рекламним слоганом для японського крокоміра 1960-х років, і вказують, що вона не має надійної наукової основи як універсальна норма. Також зазначається, що трекери можуть неправильно враховувати активності, які не виглядають як кроки, зокрема плавання, їзду на велосипеді чи силові тренування.

Ще один аспект — перетворення руху на обов’язок. У матеріалі сказано, що гонитва за показниками може заважати формуванню звички, а повторні невдачі в досягненні цілей можуть сприяти відмові як від пристрою, так і від звичок, які намагалися сформувати.

Також описують підхід «більше — краще» як типовий стандарт успіху. Автор вказує, що пристрої часто не враховують здібності, контекст і безпеку, наприклад чи відновлюється людина після хвороби, чи є травма, чи достатньо сну, або чи триває вагітність.

Окремо згадується, що дизайн і маркетинг орієнтовані на «середнього» користувача, якого, за даними досліджень, не існує. У матеріалі наводять приклад BMI, який може по-різному оцінювати тіла та підштовхувати до ідей про схуднення або до надмірних тренувань чи недостатнього харчування.

У фіналі автор зазначає, що трекери інколи перекладають відповідальність за малорухомість на індивідуальну волю, тоді як на рівень активності можуть впливати умови життя. Також описують тиск, який деякі користувачі відчувають, коли обставини заважають досягати цілей.

Як варіант безпечнішого використання, у матеріалі пропонують сприймати відстеження як джерело інформації, а не як інструкцію: годинник може показати те, що він виміряв, але не може визначити, що тілу потрібно саме сьогодні. Підкреслюється, що відповідальність лежить і на розробниках, зокрема щодо налаштувань, які враховують різні тіла, можливості, історії здоров’я та цілі.

Стаття була вперше опублікована The Conversation та републікована за ліцензією Creative Commons.

Теги: Добробут/Дослідження